Філософія дитинства впротивагу дорослості у художньому просторі літератури

Abstract

Дитинство як філософський та культурний феномен становить одну з найменш досліджених, але надзвичайно важливих сфер гуманітарного знання. Особливо в умовах соціокультурних трансформацій та глобальних криз зростає потреба в осмисленні не лише дитини як об’єкта соціалізації, а й дитинства — як автономного способу буття, своєрідної альтернативи дорослому світогляду. У художній літературі цей контраст між дитячим та дорослим способом існування набуває глибоких філософських вимірів і дозволяє реконструювати первинні сенси людського досвіду. Завдання статті полягає у виявленні філософського сенсу взаємодії та протиставлення дитинства й дорослості у художньому просторі літератури. У статті проаналізовано, як у творах таких авторів як Дж. Баррі, О. Вишня, Дж. Грінвуд, Є. Гуцало, Р. Дал, С. Джеймісон, М. Енде, М. Коцюбинський, С. Кулідж, А. Ліндгрен, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, Е. Портер, А.-де Сент-Екзюпері, М. Стельмах, М. Твен, Т. Шевченко, А. Мілн. репрезентується дитинство як онтологічна цілісність і філософська категорія. Особливу увагу приділено феномену щирості, правдивості та інтуїтивного пізнання світу, притаманних дитині. Проаналізовано, як літературні персонажі-діти переживають екзистенційні питання — смерті, самотності, втрати, і як ці переживання формують унікальну систему цінностей. На відміну від дорослого, який схильний до функціонального мислення та соціальних ролей, дитина постає як носій радикальної відкритості та автентичного світосприйняття. У художніх текстах це виявляється через щоденні ситуації — ігри, прогулянки, взаємодії з дорослими, спостереження за природою — які для дитини мають онтологічну глибину, натомість для дорослого залишаються буденністю. Висновки. Дитинство в художньому тексті — це спосіб буття у світі, що кидає виклик дорослій логіці та раціональності. У філософському вимірі дитинство уособлює потенціал звільнення, переосмислення та повернення до екзистенційних основ людського буття. Література, в цьому контексті, стає полем філософського споглядання, де дитинство виявляє себе як точка виходу за межі нормативного мислення та як джерело етичної та естетичної автентичності.Childhood, as a philosophical and cultural phenomenon, represents one of the least explored yet profoundly important areas of the humanities. Especially in times of sociocultural transformation and global crises, there is an increasing need to understand not only the child as an object of socialization but also childhood as an autonomous mode of existence — a distinctive alternative to the adult worldview. In literary art, this contrast between the child’s and adult’s way of being acquires deep philosophical dimensions, allowing for a reconstruction of the original meanings of human experience. The aim of this article is to uncover the philosophical meaning of the interaction and opposition between childhood and adulthood within the artistic space of literature. The article explores how the works of authors such as J. M. Barrie, O. Vyshnia, J. Greenwood, Ye. Hutsalo, R. Dahl, S. Jamison, M. Ende, M. Kotsiubynsky, S. Coolidge, A. Lindgren, P. Myrnyi, I. Nechui-Levytskyi, E. Porter, A. de Saint-Exupéry, M. Stelmakh, M. Twain, T. Shevchenko, and A. Milne portray childhood as an ontological wholeness and a philosophical category. Special attention is paid to the phenomena of sincerity, truthfulness, and intuitive understanding of the world, which are characteristic of children. The article analyzes how literary child characters experience existential issues — death, loneliness, loss — and how these experiences shape a unique value system. Unlike the adult, who tends toward functional thinking and social roles, the child emerges as a bearer of radical openness and authentic perception. In literary texts, this is manifested through everyday situations — games, walks, interactions with adults, and observations of nature — which hold ontological depth for the child but appear routine to the adult. Conclusions. Childhood in literary texts represents a way of being in the world that challenges adult logic and rationality. In the philosophical sense, childhood embodies the potential for liberation, reevaluation, and a return to the existential foundations of human existence. Literature, in this context, becomes a space for philosophical contemplation, where childhood reveals itself as a point of departure from normative thinking and as a source of ethical and aesthetic authenticity.