Звернення до релігійної образності у процесах переосмислення соціальної ролі хореографії в сучасній культурі

Abstract

Стаття присвячена аналізу звернення до релігійної образності та духовних пошуків у ранньому модерному танці як чинників формування нової соціальної ролі хореографії в сучасній культурі. Дослідження ґрунтується на розгляді творчості Айседори Дункан, Рут Сен-Дені та Марти Грем як хореографічного руху, що поєднав тілесність, естетику та сакральне. Через переосмислення сакральних тем і залучення тілесних технік, що мали релігійний або філософський підтекст, танцівниці вплинули на становлення тілесних практик у культурі ХХ–ХХІ століть. У фокусі статті також сучасні підходи до осмислення їхньої спадщини (зокрема, підхід Кімерер Ламот), що висвітлюють соціальні, культурні та перформативні трансформації тілесності. Авторка окреслює, як ці танцівниці, відкидаючи академічні форми, сформували нове розуміння танцю – як засобу особистісного, духовного та соціального вираження. Особливу увагу приділено способам, якими модерністська хореографія сприяла зміщенню уявлення про танець, – від видовищного мистецтва до інклюзивної, тілесно-усвідомленої і терапевтичної діяльності. Проблематика статті полягає у з’ясуванні механізмів, завдяки яким перформативні танцювальні практики долають межі сценічності, перетворюючись на форму побутового тілесного висловлення, а також у виявленні зв’язку між релігійними мотивами, тілесними пошуками та соціальною хореографією. Мета – представити філософські та тілесні концепції модерного танцю в контексті сучасного осмислення перформативних і тілесних практик як інструментів моральної, психо-соціальної та культурної трансформації. У результаті простежено, як образність і тілесна естетика, закладені в модерній хореографії, продовжують існувати у формах тілесної терапії, рухових медитацій і повсякденного перформансу, зберігаючи духовний вимір у нових соціокультурних контекстах.This article explores the invocation of religious imagery and spiritual seeking in early modern dance as foundational to the transformation of choreography’s social role in contemporary culture. The research is based on the works of Isadora Duncan, Ruth St. Denis, and Martha Graham, whose choreographic innovations integrated corporeality, aesthetic expression, and sacred symbolism. Through the reinterpretation of sacred themes and the incorporation of bodily techniques with religious or philosophical foundations, early modern dancers contributed to the formation of embodied practices in the cultural landscape of the 20th and 21st centuries. This article also examines contemporary approaches to understanding their legacy – in particular, Kimerer LaMothe’s perspective, which highlights the social, cultural, and performative transformations of embodiment. The author examines how these dancers, rejecting academic dance forms, redefined dance as a means of personal, spiritual, and social articulation. Special attention is given to the ways in which modernist choreography contributed to a shift in perception – from dance as a spectacular art to an inclusive, spiritually aware and therapeutic activity. The core problem addressed is how performative dance practices transcended stage boundaries to become a form of embodied everyday expression, and how religious motifs, bodily exploration, and social choreography are interwoven. The purpose of the article is to present the philosophical and religious concepts of modern dance within the framework of contemporary interpretations of performative and embodied practices as tools for moral, psychosocial, and cultural transformation. As a result, the paper traces how the imagery and body aesthetics rooted in early modern choreography persist in somatic therapies, movement meditations, and everyday performances, maintaining their spiritual dimension in evolving socio-cultural contexts.