Феномен любові в бутті сучасної людини і можливості її актуалізації: гендерні й екзистенціальні виміри

Abstract

Дисертація присвячена аналізу проблеми любові та можливості її актуалізації в бутті сучасної людини в площині гендерного партнерства та екзистенціальних вимірів. Зазначено, що любов як екзистенціал людського буття на сьогоднішній день частіше розглядається в романтичному і гендерному сенсі, тоді як потенціал любові є ширшим: уособляє шлях до єдності, консенсусу, людяності, розуміння, спільного розвитку і співтворчості з Іншим як в річищі пари і сім’ї, так і в суспільстві і між суспільствами. Для того, щоб системно розгорнути проблему, був використаний мультиметодологічний підхід. Стратегії герменевтики та компаративістики допомогли з’ясувати специфіку та послідовність осягнення любові в історії західної філософії та психоаналізу, виділити основне в багатогранності її проявів. Підходи гуманістичного психоаналізу, персоналізму, метаантропології та андрогін-аналізу плідно взаємодоповнили одне одного, склавши єдину науково-теоретичну базу в розумінні предмета дослідження та глибше розкривши пов’язані з ним поняття. Запропоновано концепт “культури любові”, що відображає погляди певної спільноти в історично-епохальному розрізі на взаємодію пари як в романтичних стосунках, так і в шлюбно-сімейній площині. Досліджено, що сучасне капіталістичне суспільство розвиває і розширює у проявах цінність свободи, однак, разом з цим ще більшого значення набуває сенс любові, яка зумовлює конструктивність цієї свободи через її етико-гуманістичний вплив на світогляд. У дослідженні висвітлені можливості актуалізації любові через філософське мистецтво та світоглядний діалог, які можливі також через обговорення художніх творів, взаємодію психоаналітика та клієнта, вчителя та учня, породжуючи інсайт і катарсис та спрямовуючи до діалогічної відкритості і комунікативного андрогінізму.The dissertation is devoted to the analysis of the problem of love and the possibility of its actualization in the existence of a modern person in the plane of gender partnership and existential dimensions. It is noted that love as an existential of human existence is today more often considered in a romantic and gender sense, while the potential of love is broader: it personifies the path to unity, consensus, humanity, understanding, joint development and co-creation with the Other both in the context of a couple and family, and in society and between societies. In order to systematically develop the problem, a multi-methodological approach was used. The strategies of hermeneutics and comparative studies helped to clarify the specificity and sequence of understanding love in the history of Western philosophy and psychoanalysis, to highlight the main thing in the multifacetedness of its manifestations. The approaches of humanistic psychoanalysis, personalism, metaanthropology and androgynous analysis fruitfully complemented each other, forming a single scientific and theoretical basis in understanding the subject of research and revealing the concepts related to it more deeply. The concept of “culture of love” is proposed, which reflects the views of a certain community in a historical and epochal perspective on the interaction of a couple both in romantic relationships and in the marital and family sphere. It is studied that modern capitalist society develops and expands the value of freedom in its manifestations, however, at the same time, the meaning of love, which determines the constructiveness of this freedom through its ethical and humanistic influence on the worldview, becomes even more important. The study highlights the possibilities of actualizing love through philosophical art and worldview dialogue, which are also possible through the discussion of works of art, the interaction of a psychoanalyst and a client, a teacher and a student, generating insight and catharsis and leading to dialogical openness and communicative androgynism.