Теоретико-правові засади відшкодування шкоди внаслідок військової агресії

Abstract

У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз інституту відшкодування шкоди внаслідок військової агресії, що розглядається як ключова форма міжнародно-правової відповідальності держави. На основі широкої нормативної та наукової бази окреслено сутність, структуру та функції репарацій, компенсацій і реституцій як взаємопов’язаних елементів понятійно-категоріального апарату міжнародного права. У межах дослідження розкрито зміст документів міжнародного рівня – «Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння» (ARSIWA, 2001), практики Постійної палати міжнародного правосуддя у справі «Фабрика в Хожуві» від 1928 р., а також положень Північноатлантичного договору від 04.04.1949 р., які закріплюють принципи невикористання сили, суверенної рівності та невідворотності міжнародної відповідальності. Особливу увагу приділено концепції відшкодування шкоди як форми міжнародно-правової відповідальності держави, розвиненій у працях Г. Гроція, І. Браунлі, Дж. Кроуфорда, А. Ц. Нісселя, О. Квіріко та Я. Мафтей. Встановлено, що сучасна практика застосування цього інституту ґрунтується на принципах jus cogens і презумпції невідворотності відповідальності за акт агресії, геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. У цьому контексті відшкодування шкоди розглядається не лише як юридичний інструмент покарання, а й як превентивний засіб підтримання стабільності та безпеки міжнародної системи. У підсумку зроблено висновок, що системна взаємодія репарацій, компенсацій і реституцій утворює цілісну структуру правових механізмів, здатних забезпечити як матеріальне, так і моральне відновлення постраждалої держави. Впровадження таких механізмів у практику міжнародних відносин визначається як обов’язкова передумова утвердження верховенства права, гарантії від повторення актів агресії та відновлення довіри до міжнародного правопорядку. Водночас, ефективність їхньої імплементації визначається не лише нормативним забезпеченням, а й рівнем між-народної солідарності, політичною волею держав і готовністю світової спільноти реалізувати принцип невідворотності покарання за агресію в конкретних правових формах.The article provides a comprehensive theoretical and legal analysis of the institution of compensation for damage resulting from military aggression, which is considered a key form of international legal responsibility of the state. Based on a broad normative and scientific base, the essence, structure and functions of reparations, compensation and restitution as interrelated elements of the conceptual and categorical apparatus of international law are outlined. The study reveals the content of international documents – the “Articles on the Responsibility of States for Internationally Wrongful Acts” (ARSIWA, 2001), the practice of the Permanent Court of International Justice in the “Chorzów Factory” case of 1928, as well as the provisions of the North Atlantic Treaty of 04.04.1949, which enshrine the principles of non-use of force, sovereign equality and inevitability of international responsibility. Special attention is paid to the concept of reparation as a form of international legal responsibility of the state, developed in the works of G. Grotius, I. Brownlie, J. Crawford, A. T. Nissel, O. Quirico and J. Maftei. It is established that the modern practice of applying this institution is based on the principles of jus cogens and the presumption of inevitability of responsibility for an act of aggression, genocide, war crimes and crimes against humanity. In this context, reparation is considered not only as a legal instrument of punishment, but also as a preventive means of maintaining the stability and security of the international system. As a result, it is concluded that the systemic interaction of reparations, compensation and restitution forms a holistic structure of legal mechanisms capable of ensuring both material and moral restoration of the injured state. The introduction of such mechanisms into the practice of international relations is defined as a mandatory prerequisite for establishing the rule of law, guarantees against the repetition of acts of aggression and the restoration of trust in the international legal order. At the same time, the effectiveness of their implementation is determined not only by regulatory support, but also by the level of international solidarity, the political will of states, and the readiness of the world community to implement the principle of the inevitability of punishment for aggression in specific legal forms.