Каральні заходи як метод підвищення продуктивності праці робітників у радянській Україні 1929–1938 рр.

Abstract

Мета дослідження полягає у вивченні каральних заходів стимулювання виробничої діяльності робітників усіх галузей промисловості, транспорту та будівництва УСРР–УРСР, які застосовувала держава­комуна впродовж 1929–1938 рр. для підвищення продуктивності їхньої праці в умовах тотального володіння, користування й розпорядження всіма засобами вироб­ництва. Методологія. У науковому пошуку наголос робився на головний принцип історичної науки – принцип історизму. При визначенні структури студії використано проблемно­хро­нологічний підхід. Наукова новизна. Висвітлюються каральні практики та примус як спосіб залучення робітників при відсутності матеріального стимулювання праці до економічного життя в умовах комуносоціалізму. З’ясовано, що впродовж 1929–1932 рр., коли правляча пар­тія здійснювала другий комуністичний штурм, робітництво республіки негативно реагувало на спроби держави­комуни замінити матеріальне стимулювання праці каральними практиками. Наприкінці 1933 р. заміна належного матеріального заохочення позаекономічним примусом поставила радянську економіку на межу економічної катастрофи: посилилася плинність робочої сили, зросла кількість випадків браку і прогулів, знизилася продуктивність праці, поси­лилося відставання СРСР від розвинутих капіталістичних країн. У 1934–1936 рр. партійно­ра­дянське керівництво продовжувало застосовувати каральні практики разом із матеріальним заохоченням праці. Впродовж 1937–1938 рр. каральні заходи щодо стимулювання виробничої діяльності на промислових підприємствах було значно посилено, напередодні Другої світової війни вони перетворилися в масові репресії. Висновок. На основі вивчення нових архівних документів та аналізу статистичних даних доведено, що в 1929–1938 рр. в умовах економічної кризи уряд застосовував страх як інструмент примусу, завдяки якому партійно­радянське керів­ництво намагалося підвищити продуктивність праці робітників.The aim of the study is to study the punitive means of stimulating the production of industrial workers in all industries, transport and construction of UkrSSR, used by the commune during 1929–1938 to increase their productivity in total ownership, use and disposal of all means of production. Methodology. In her scientific research, the author relied on the main principles of historical science – objectivity and historicism. The problem-chronological approach was used to determine the structure of the studio. The scientific novelty of the study lies in the coverage of punitive practices and coercion as a way to attract workers in the absence of material incentives to economic life in the conditions of communal socialism. The author found that during 1929–1932, when the ruling party carried out a second communist assault, Ukrainian workers reacted negatively to attempts by the commune state to replace material incentives with punitive practices. At the end of 1933, the replacement of proper material incentives for workers by non-economic coercion put the Soviet economy on the brink of economic catastrophe: labor turnover increased, defect and absenteeism increased, labor productivity declined, and the USSR lagged behind developed capitalist countries. In 1934–1936, the party-Soviet leadership continued to use punitive practices along with material incentives for labor. During 1937–1938, punitive measures to stimulate industrial activity in industrial enterprises were significantly intensified, turning into mass repression on the eve of World War II. Conclusion. Based on the study of new archival documents and analysis of statistical data, the author proves that during 1929–1938 the government of the totalitarian Soviet state in the economic crisis used fear as a coercive tool through which the party-Soviet leadership increased productivity of Ukrainian workers.