Нейрокорекція як концептуальна основа подолання заїкання у дітей: теоретичний аналіз сучасних підходів

Abstract

У статті здійснено теоретичне обґрунтування сучасних підходів до нейрокорекції як концептуальної основи подолання заїкання у дітей, виявлення її методологічних засад та окреслення потенціалу інтеграції технологій у формування корекційних програм, що і зумовлено метою дослідження. Методи дослідження: теоретичний аналіз та синтез наукових джерел з проблеми дослідження; порівняння наукових підходів до нейрокорекції; систематизація та узагальнення отриманих даних. Методологічною основою дослідження є інтердисциплінарний підхід, що поєднує положення нейропсихології, когнітивної психології, логопедії, психофізіології; положення про нейропластичність мозку як основи мовленнєвих змін. Результати дослідження показали, що сучасні уявлення про заїкання у дітей базуються на мультифакторній концепції, що охоплює нейробіологічні, психофізіологічні, соціолінгвістичні та психоемоційні чинники. Нейрокорекція виступає міждисциплінарним підходом до подолання заїкання у дітей, що здатна інтегрувати логопедичні, психотерапевтичні та нейропсихологічні методики, що спрямовані на активізацію компенсаторних механізмів мозку, гармонізацію емоційного стану та здійснює розвиток мовленнєвої саморегуляції. У підсумку виділено, що найбільш ефективним сучасними підходами до нейрокорекції у подоланні заїкання у дітей є когнітивно-поведінкові програми, нейрофідбек, аудіо візуальні методики, арт-терапевтичні засоби, цифрові технології у логопедії. Наголошено, що ефективність втручань значно зростає за умов адаптації індивідуальних програм до нейрофізіологічних особливостей дітей, їх віку, мотиваційного рівня та когнітивного потенціалу. Перспективи подальших розвідок полягають у визначенні ефективності інтегрованих моделей, що будуть об’єднувати поведінкові, нейропсихологічні та цифрові компоненти у нейрокорекції заїкання у дітей різних вікових періодів.The article presents a theoretical justification of modern approaches to neurocorrection as a conceptual foundation for overcoming stuttering in children. It identifies the methodological principles and outlines the potential for integrating technologies into the formation of correctional programs, which determined the purpose of the study. The research methods include theoretical analysis and synthesis of scientific sources on the issue, comparison of neurocorrection approaches, and systematization and generalization of the obtained data. The methodological basis of the study is an interdisciplinary approach that combines the principles of neuropsychology, cognitive psychology, speech therapy, and psychophysiology, as well as the concept of brain neuroplasticity as a basis for speech transformation. The results reveal that current views on childhood stuttering are based on a multifactorial concept encompassing neurobiological, psychophysiological, sociolinguistic, and psycho-emotional factors. Neurocorrection appears as an interdisciplinary approach capable of integrating speech therapy, psychotherapeutic, and neuropsychological techniques aimed at activating compensatory brain mechanisms, harmonizing emotional states, and developing speech self-regulation. The analysis highlights that the most effective modern approaches to neurocorrection in overcoming stuttering in children include cognitive-behavioral programs, neurofeedback, audiovisual techniques, art therapy methods, and digital technologies in speech therapy. It is emphasized that the effectiveness of interventions significantly increases with the adaptation of individual programs to children's neurophysiological characteristics, age, motivational level, and cognitive potential. The prospects for further research lie in determining the effectiveness of integrated models that combine behavioral, neuropsychological, and digital components in the neurocorrection of stuttering in children of different age groups.