Церковний спів як об’єкт імперської синодальної реформи: стандартизація та витіснення народних елементів (кінець XVIII – ХІХ ст.)

Abstract

У статті здійснено аналіз трансформацій церковного життя та церковного співу на українських землях кінця XVIII – ХІХ століття крізь призму політичних, соціальних та імперських чинників. Розглянуто специфіку цезаропапістської моделі церковно-державних відносин, характерної для імперської системи управління. Метою статті є висвітлення основних напрямів і механізмів уніфікації церковного співу на українських землях у зазначений період. Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів, що дають змогу всебічно проаналізувати процес формування уніфікованої моделі церковного співу в Російській імперії та з’ясувати механізми витіснення й ліквідації народних співочих традицій. Застосовано методи аналізу і синтезу для розгляду окремих складових церковно-співочої традиції та узагальнення їх у цілісну модель, а також джерелознавчий аналіз нормативних документів, міждисциплінарний підхід. Дослідження базується на принципах історизму, наукової об’єктивності, критичного ставлення до джерел та комплексності, що забезпечує виважене висвітлення процесів уніфікації церковного співу та їхніх культурних наслідків. Наукова новизна полягає в тому, що у публікації вперше церковний спів розглядається не лише як мистецьке явище, а як інструмент імперської політики, що використовувався для стандартизації та уніфікації релігійної практики відповідно до російського імперського зразка. Введено у науковий обіг раніше не опубліковані історичні джерела. Висновки. Ліквідація української державності та автономних інституцій спричинила суттєві зміни в організації церковного життя, зокрема підпорядкування церковних структур державній владі та централізованим імперським нормам. Особливу увагу приділено процесам уніфікації богослужбової практики й церковного співу, які супроводжувалися витісненням або маргіналізацією місцевих традицій, сформованих у попередні століття. Проаналізовано механізми впливу імперської політики на духовну культуру, освіту духовенства та репертуар церковного співу. Обґрунтовано, що ці процеси мали довготривалі наслідки для розвитку української релігійної культури, сприяючи стандартизації церковних практик і водночас послабленню національної та регіональної самобутності.The article analyses the transformations of church life and church singing in Ukrainian lands of the late 18th – 19th centuries through the prism of political, social, and imperial factors. It examines the specifics of the Caesaropapist model of church-state relations characteristic of the imperial system of government. The purpose of this article is to highlight the main directions and mechanisms of the unification of church singing in Ukrainian lands of the late 18th – 19th centuries, as well as to analyse the process of displacement of national elements and traditions within the synodal model of the Orthodox Church of the Russian Empire. The methodological basis of the study is a set of general scientific and special historical methods that allow for a comprehensive analysis of the process of forming a unified model of church singing in the Russian Empire and to identify the mechanisms of displacement and elimination of folk singing traditions. The scientific novelty lies in the fact that, for the first time, church singing is considered not only as an artistic phenomenon, but also as an instrument of imperial policy used to standardise and unify religious practice in accordance with the Russian imperial model. Previously unpublished historical sources have been introduced into scientific circulation. Conclusions. The elimination of Ukrainian statehood and autonomous institutions led to significant changes in the organisation of church life, in particular, the subordination of church structures to state authority and centralised imperial norms. Particular attention is paid to the processes of unification of liturgical practice and church singing, which were accompanied by the displacement or marginalisation of local traditions formed in previous centuries. The mechanisms of imperial policy's influence on spiritual culture, clergy education, and the repertoire of church singing are analysed. It is argued that these processes had long-term consequences for the development of Ukrainian religious culture, contributing to the standardisation of church practices and, at the same time, the weakening of national and regional identity.