Publication: Європейський вектор розвитку професійної освіти та навчання: тенденції, виклики та перспективи
Loading...
Files
Date
Authors
Забіяка, Ірина Миколаївна
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Видавничий дім "Гельветика"
Abstract
У 2002 році Європейський комітет ініціював «Копенгагенський процес», який уперше визначив європейську стратегію професійної освіти та навчання, яка ґрунтувалася на оцінці актуального становища, яку поділяють країни – члени Європейського Союзу. Мета цієї концепції – розширити співробітництво в конкретній частині початкової та безперервної професійної освіти, однак без будь-яких організаційно-правових зобов’язань. У документі викладено рекомендації для держав-членів ЄС, які передбачають відповідні принципи діяльності [2].
У статті схарактеризовані реформи професійної освіти та навчання у контексті рекомендацій стратегії «Копенгагенський процес». В досліджені відзначено тенденцію до створення спільної моделі професійної освіти у європейському просторі, а також охарактеризовано суттєві розбіжності, які збереглися та продовжують поглиблюватися. Зазначимо, що проєкт зближення систем освіти і навчання держав-членів ЄС з метою створення спільного простору професійної мобільності на континентальному рівні розпочався з самого початку з початку європейської інтеграції.
У 1957 році Римський договір закріпив професійну підготовку як сферу діяльності Співтовариства. Однак, необхідно було пройти значний проміжок часу, поки було налагоджено процес оперативного співробітництва, структурований навколо спільних цілей і базових стандартів [12]. Незважаючи, що Маастрихтський договір встановив цей принцип у 1992 році, реалізований він був лише у період цього століття, коли сформувалася справжня політика Співтовариств у даній сфері. «Європейська стратегія освіти та навчання», відома як «E&T 2010», була започаткована у 2002 році Барселонською Європейською Радою, наслідуючи Лісабонську стратегією, прийнятою двома роками раніше. За результатами дослідження було встановлено, що вона передбачає шість пріоритетів: підвищення цінності освіти і навчання в усіх його формах (формальній, неформальній, інформальній); інформування, керівництво і консультування; інвестування часу і грошей; узгоджувати освітні послуги з потребами здобувачів освіти; поширювати базові навички; сприяти впровадженню інноваційних методів навчання. Як зазначено в статті, що це не нав’язана схема або структура, а загальна стратегія, яку кожна держава-член ЕС зобов’язується наповнити змістом, спираючись на постійний обмін досвідом, зберігаючи при цьому контроль над методами і ресурсами. Ця необов’язкова процедура, відома як «відкритий метод координації» (ВМК), розроблений у 1997 році на підтримку Європейської стратегії зростання і зайнятості, після чого був поширений на соціальну інтеграцію і лише у 2002 році на освіту і професійну підготовку.
Однак, можна відзначити, що більше двадцяти років по тому, конвергенція не є настільки очевидною, натомість спостерігається суттєва різноманітність, яка й надалі панує в Європі, коли йдеться про професійну освіту. Проаналізувавши розвиток професійної освіти та навчання з 1995 року, стало можливим окреслити перспективну картини розвитку ПОН в Європі в період до 2035 року.
In 2002, the European Union initiated the Copenhagen Process, which for the first time defined a European strategy for vocational education and training based on an assessment of the current situation shared by the member states of the European Union. The purpose of this concept is to expand cooperation in a specific part of initial and continuing vocational education and training, but without any organizational and legal obligations. The document sets out recommendations for the EU member states, which include relevant principles of activity [2]. The article characterizes the reforms of vocational education and training in the context of the recommendations of the Copenhagen Process strategy. The study notes the tendency to create a common model of vocational education and training in the European space, and also characterizes the significant differences that have persisted and continue to deepen. It should be noted that the project of convergence of the education and training systems of the EU member states to create a common space for professional mobility at the continental level began from the very beginning of European integration. In 1957, the Treaty of Rome enshrined vocational training as a field of Community activity. However, it took a considerable period of time before a process of operational cooperation, structured around common goals and basic standards, was established [12]. Although the Maastricht Treaty established this principle in 1992, it was not until this century that a genuine Community policy in this area was formed. The “European Strategy for Education and Training”, known as “E&T 2010”, was launched in 2002 by the Barcelona European Council, following the Lisbon Strategy adopted two years earlier. The study found that it includes six priorities: increasing the value of education and learning in all its forms (formal, non-formal, informal); informing, guiding and advising; investing time and money; matching educational services to the needs of learners; disseminating basic skills; and promoting innovative teaching methods. As noted in the article, this is not an imposed scheme or structure, but a general strategy that each member state undertakes to fill with content, based on a constant exchange of experience, while maintaining control over methods and resources. This non-binding procedure, known as the “open method of coordination” (OMC), was developed in 1997 to support the European Growth and Employment Strategy, and was then extended to social integration and only in 2002 to education and training. However, it can be noted that more than twenty years later, convergence is not so obvious, and there is still considerable diversity in Europe when it comes to vocational education. By analyzing the development of vocational education and training since 1995, it has become possible to outline a promising picture of VET in Europe in the period up to 2035.
In 2002, the European Union initiated the Copenhagen Process, which for the first time defined a European strategy for vocational education and training based on an assessment of the current situation shared by the member states of the European Union. The purpose of this concept is to expand cooperation in a specific part of initial and continuing vocational education and training, but without any organizational and legal obligations. The document sets out recommendations for the EU member states, which include relevant principles of activity [2]. The article characterizes the reforms of vocational education and training in the context of the recommendations of the Copenhagen Process strategy. The study notes the tendency to create a common model of vocational education and training in the European space, and also characterizes the significant differences that have persisted and continue to deepen. It should be noted that the project of convergence of the education and training systems of the EU member states to create a common space for professional mobility at the continental level began from the very beginning of European integration. In 1957, the Treaty of Rome enshrined vocational training as a field of Community activity. However, it took a considerable period of time before a process of operational cooperation, structured around common goals and basic standards, was established [12]. Although the Maastricht Treaty established this principle in 1992, it was not until this century that a genuine Community policy in this area was formed. The “European Strategy for Education and Training”, known as “E&T 2010”, was launched in 2002 by the Barcelona European Council, following the Lisbon Strategy adopted two years earlier. The study found that it includes six priorities: increasing the value of education and learning in all its forms (formal, non-formal, informal); informing, guiding and advising; investing time and money; matching educational services to the needs of learners; disseminating basic skills; and promoting innovative teaching methods. As noted in the article, this is not an imposed scheme or structure, but a general strategy that each member state undertakes to fill with content, based on a constant exchange of experience, while maintaining control over methods and resources. This non-binding procedure, known as the “open method of coordination” (OMC), was developed in 1997 to support the European Growth and Employment Strategy, and was then extended to social integration and only in 2002 to education and training. However, it can be noted that more than twenty years later, convergence is not so obvious, and there is still considerable diversity in Europe when it comes to vocational education. By analyzing the development of vocational education and training since 1995, it has become possible to outline a promising picture of VET in Europe in the period up to 2035.
Description
Keywords
професійна освіта і навчання, освітній процес, моделі професійної освіти та навчання, моделі освіти, тенденції розвитку освіти, здобувачі освіти, Європейський Союз, vocational education and training, educational process, models of vocational education and training, models of education, trends in education, students, European Union
Citation
Забіяка, І. М. Європейський вектор розвитку професійної освіти та навчання: тенденції, виклики та перспективи / І. М. Забіяка // Наукові записки [Укр. держ. університету імені Михайла Драгоманова]. Серія : Педагогічні науки : [збірник наукових статей] / М-во освіти і науки України, УДУ імені Михайла Драгоманова ; упор. Л. Л. Макаренко. – Київ : Видавничий дім "Гельветика", 2025. – Т.1, Вип. СLХIV (164). – С. 74-81.