Я – борець за українську незалежну державу, за український народ. Йосип Демчук (Луговий) у національно-визвольному русі

Abstract

У статті на основі комплексу архівних документів і матеріалів простежено бойовий шлях Йосипа Демчука (Лугового) – керівника, Дунаєвецького, Кам’янець-Подільського, Вінницького надрайонних проводів у період від 1945 до 1951 р. Автор указує патріотичні умови, у яких зростав та формувався Йосип, зокрема участь у Просвіті, націоналістична атмосфера виховання в сім’ї, що спонукало хлопця до вступу в ряди ОУН уже у 18 років. Водночас важливу роль у формуванні руху опору відіграла й радянська окупація Галичини 1939–1941 рр. У горнилі боротьби спочатку проти німецьким окупаційних військ, а опісля проти радянських Демчук пройшов стрімкий шлях від референта молодіжного осередку ОУН у рідному с. Петриків, Микулинецького повіту, Тернопільської обл., до керівника Гримайлівського відділення служби безпеки ОУН у 1944 р. На думку автора, такий злет пов’язаний із талантом підпільника, набутим досвідом та долею везіння, яка давала йому змогу залишатися живим під час облав Гестапо та НКВД. Закономірно, що зі створенням у 1944–1945 рр. Подільського крайового проводу, Й. Демчука, який послуговується псевдонімом «Луговий», відряджають із місією розбудови підпільної мережі. Обіймаючи посади керівника Кам’янець-Подільського, Дунаєвецького та Вінницького надрайонних проводів, Луговий вибудував вертикаль підпільної структури, створив мережу конспіративних квартир, збільшив особовий склад підпілля шляхом вербування місцевого населення, керував заснуванням молодіжних організацій, долучався до диверсій проти радянської влади та ліквідації партійного активу. Більшість дослідників відзначає масштабну роль Й. Демчука в розвитку національно-визвольного руху в Подільському краї. Луговий успішно вів свою боротьбу проти радянської окупаційної влади до 8 лютого 1951 р., коли внаслідок спецоперації МДБ він потрапив у полон. Перебуваючи під тортурами та катуваннями, які виявилися несумісними із життям, він не зрадив своїх ідей та повторював, що є борцем за українську незалежну державу та український народ.Based on a comprehensive set of archival documents and materials, this article traces the military and organizational path of Yosyp Demchuk, known by the pseudonym “Lugovyi”, who led the Dunayevets, Kamianets-Podilskyi, and Vinnytsia supra-district leaderships of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) from 1945 to 1951. The author highlights the patriotic environment in which Demchuk was raised and formed, including his involvement with Prosvita and the nationalist upbringing within his family, which led him to join the OUN at the age of 18. The Soviet occupation of Galicia (1939–1941) also played a key role in shaping the resistance movement. Forged in the struggle–first against German occupation forces and later against the Soviets – Demchuk rapidly advanced from assistant at the OUN youth center in his native village of Petrykiv, Mykulynets District, Ternopil Region, to head of the Hrymailiv branch of the OUN Security Service in 1944. This rise is attributed to his underground talents, accumulated experience, and a degree of fortune that helped him survive Gestapo and NKVD operations. Following the establishment of the Podillia Regional Leadership in 1944–1945, Demchuk, under the alias Lugovyi, was tasked with developing the underground network. As head of the Kamianets-Podilskyi, Dunayevets, and Vinnytsia supra-district leaderships, he established a vertical structure of resistance, created a system of safe houses, expanded personnel by recruiting local residents, supported the formation of youth organizations, and oversaw sabotage operations and the liquidation of Soviet party activists. Numerous scholars have noted Demchuk’s significant role in advancing the national liberation movement in the Podillia region. Lugovyi continued his resistance against the Soviet occupation authorities until February 8, 1951, when he was captured during a special operation by the Ministry of State Security (MGB). Despite severe torture that ultimately led to his death, he remained steadfast in his convictions, repeatedly affirming that he was a fighter for an independent Ukrainian state and the Ukrainian people.