Культура довіри в екзистенційних практиках сучасної людини

Abstract

Статтю присвячено розкриттю природи культури довіри як ціннісного та екзистенційного явища. Зазначено, що формування культури довіри неможливо зрозуміти без аналізу природи недовіри. Досліджуючи співвідношення довіри й недовіри в бутті людини та суспільства, стверджується, що недовіра має раціональне підґрунтя і трактується як своєрідний безпековий механізм. Феномен недовіри варто розуміти діалектично – у негативному розумінні вона призводить до появи таких наслідків, як нездатність зробити необхідні кроки назустріч Іншому, породжує невпевненість у своїх силах тощо, а в позитивному контексті недовіра може породжувати обґрунтовані сумніви щодо людей та ситуацій, сприятиме артикуляції проблеми та її розв’язанню. Доведено, що культура довіри утворюється та розвивається як складова частина ґенези й життєдіяльності відповідної спільноти, ґрунтуючись на культурно-ментальних цінностях, історичних традиціях, соціальних практиках. Культура довіри передбачає позитивне суспільне ставлення до відповідного кола суб’єктів, соціально-політичної системи, наявних категорій та цінностей. Для формування культури довіри необхідний певний рівень індивідуального й суспільного капіталу, під яким маються на увазі соціальні, економічні та духовні показники життєдіяльності людини й соціуму. В екзистенційному контексті культура довіри передбачає індивідуальне переживання, сприйняття, переосмислення формату встановлення довірчих відносин. Разом із тим людина, встановлюючи довірчі відносини, зазвичай не може вийти за межі норм культури, традицій, ціннісних систем того середовища, в якому вона соціалізувалась. Культура довіри має як ціннісно-поведінковий, так і процесуально-інституційний характер, що підкреслює її складність, багатоаспектність і полівимірність. Довіра існує у взаємодії з іншими цінностями. Базовими ціннісними орієнтирами, які довіра конституює та утверджує, є: повага, свобода, рівність, справедливість, взаємна відповідальність.The article examines the nature of the culture of trust as a value-based and existential phenomenon. It is noted that the development of a culture of trust cannot be fully understood without analyzing the nature of distrust. By exploring the correlation between trust and distrust in human and societal existence, it is argued that distrust has a rational basis and functions as a specific security mechanism. The phenomenon of distrust should be approached dialectically – negatively, it leads to consequences such as the inability to take necessary steps toward the Other and the emergence of self-doubt, while in a positive sense, distrust can generate reasonable doubts about people and situations, contributing to the articulation and resolution of problems. It is argued that the culture of trust emerges and evolves as part of the genesis and functioning of a particular community, grounded in cultural and mental values, historical traditions, and social practices. The culture of trust implies a positive social attitude toward a specific circle of subjects, the socio-political system, and existing categories and values. The formation of a culture of trust requires a certain level of individual and collective capital, understood as the social, economic, and spiritual indicators of human and societal life. In an existential context, the culture of trust includes individual experience, perception, and reinterpretation of the format of establishing trust-based relationships. At the same time, in forming such relationships, a person generally cannot go beyond the norms of culture, traditions, and value systems of the environment in which they were socialized. The culture of trust has both a value-behavioral and a procedural-institutional nature, highlighting its complexity, multidimensionality, and various dimensions. Trust exists in interaction with other values. The fundamental value orientations that trust establishes and affirms include respect, freedom, equality, justice, and mutual responsibility.