Концепт віри в європейській традиції

Abstract

У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві запропоновано комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз європейської традиції тлумачення концепту віри. Концепт віри в європейській традиції в своєму поняттєвому ядрі має два полюси: впевненість у знанні та вірність в особистих відносинах. Перший полюс походить від античної філософії, другий – від біблійної культури. В середньовічній теології вони були синтезовані в межах єдиного концепту віри як єдності особистовольової довіри Богові та раціонально-містичної впевненості щодо знання Бога. Модерна філософія додає третій аспект поняттєвого ядра, інтерпретуючи віру як впевненість в існуванні об’єкту знання. Сучасна християнська теологія осмислює віру як впевненість у досвіді відносин із Богом та вірності цим відносинам і Богові, що в них відкривається. Загальною тенденцією для європейського християнства є поглиблена увага до віри як вірності, що реалізується в ідеальній комунікації. Віра як впевненість у знанні чи існуванні об’єкту знання була в центрі уваги метафізичного мислення від томістів до неотомістів, від англійського емпіризму до російської релігійної філософії. Однак сучасна теологія доводить, що впевненість у власному знанні є нічим іншим як довірою до свого знання та досвіду, а тому «довіра» як центр поняттєвого ядра концепту віри отримує все більшу перевагу над альтернативним центром – «впевненістю». Сьогодні католицька теологія віру розуміє як вірність Богові, що в особистих відносинах відкрився як Любов; протестантська теологія тлумачить віру як надприродній спосіб існування в Богові; православна теологія інтерпретує віру як надприродний досвід особистого спілкування з Богом і як впевненість у цьому досвіді.For the first time in domestic religious studies, the dissertation work offers systematic philosophical analysis of how the European tradition interpreted the concept of faith. The concept of faith in European tradition has two poles in its semantic nucleus: assurance in one’s knowledge and fidelity in personal relations. The first pole goes from ancient philosophy, the second one from Biblical culture. Medieval theology fused them into the single concept of faith as the union of personal willingness to trust God and rational/mystical assurance in knowing God. Modern philosophy adds the third aspect of the semantic nucleus, by interpreting faith/belief as assurance in the existence of the object of knowledge. Contemporary Christian philosophy treats faith as assurance in the experience of relations with God and fidelity to these relations and to God who reveals Himself in these relations. Generally, European Christianity pays special attention to faith as fidelity realized in ideal communication. Faith as assurance in knowledge or existence of the object of knowledge was in the center of metaphysical attention for Thomists and Neo-Thomists, for British Empiricism and Russian religious philosophy. However, contemporary theology proves that assurance in one’s knowledge is nothing else but trust to one’s knowledge and experience, so that “trust” gradually outweighs “assurance” as the center of semantic nucleus of the concept of faith. Today’s Catholic theology understands faith as fidelity to God, Who reveals Himself in personal relations as Love; Protestant theology treats faith as supernatural experience of personal communication to God and assurance in this experience.