Руйнація системних зв’язків у середині українського етносу шляхом голодоморів

Abstract

У статті акцентовано увагу на тому, що використання голоду як інструменту контролю виявилося ефективнішим засобом знищення соціальних і культурних структур українського народу, ніж відкриті силові дії. Наголошується, що в науковому дискурсі, що спирається на концепцію Р. Лемкіна, Голодомор трактується як геноцид. Він включав чотири складники: нищення інтелігенції, ліквідацію УАПЦ (як «душі України»), виморювання селянства (носія традиційної духовної та матеріальної культури, способів співжиття громади та господарювання) та заселення іноетнічними елементами для стирання пам’яті й формування культури страху та табуювання травматичного досвіду. У статті ми спираємося на напрацювання Дж. Мейса, який кваліфікував Голодомор як «зброю масового знищення», спрямовану на ліквідацію української нації як політичного фактору. Аналізуються механізми руйнації соціально-культурної структури села: політика «ліквідації куркульства», діяльність «стотисячників», комнезамів та буксирних бригад («червона мітла»), які насильно вилучали продовольство, мародерствували та сприяли соціальній апатії, підриваючи економічну незалежність і здатність селянина до само-організації та солідарності. Особлива увага приділяється психологічним і ментальним наслідкам трагедії, що призвела до колективної історичної травми. Виокремлено чинники, що спричинили руйнування етносу, як-от: тотальне вилучення продовольства, просторова ізоляція, репресивна заборона духовних практик і моральна деградація, що в окремих випадках доходила до канібалізму. Зберігання травми простежується через механізми міжгенераційної трансмісії, що проявляється у ставленні до їжі, недовірі до влади та перевазі сімейних інтересів над спільнотними. У висновках підкреслюється, що травматичний досвід голодоморів став імпульсом для консолідації та усвідомлення необхідності здобуття Державної Незалежності як єдиної гарантії збереження ідентичності та можливості вільного розвитку й культурного поступу. Прикладом того є й нинішня війна України за Незалежність, у якій українці із 2014 року чинять опір потужному ворогу, усвідомлюючи екзистенційний характер війни та демонструючи світові незламність духу й бажання вижити й жити на своїй землі за своїми правилами, як вільна нація.The article emphasizes that the use of hunger as a tool of control proved to be a more effective means of destroying the social and cultural structures of the Ukrainian people than open forceful actions. It is emphasized that in the scientific discourse, based on the concept of R. Lemkin, the Holodomor is interpreted as genocide. It included four components: the destruction of the intelligentsia, the liquidation of the UAOC (as the “soul of Ukraine”), the extermination of the peasantry (the bearer of traditional spiritual and material culture, ways of community coexistence and economy) and the settlement of foreign ethnic elements to erase memory and form a culture of fear and taboo of traumatic experience. In the article we rely on the work of J. Mace, who qualified the Holodomor as a “weapon of mass destruction” aimed at the liquidation of the Ukrainian nation as a political factor. The mechanisms of the destruction of the sociocultural structure of the village are analyzed: the policy of “liquidation of kulaks”, the activities of the “hundred-thousands”, commissars and tow brigades (“red broom”), which forcibly seized food, looted and contributed to social apathy, undermining the economic independence and the peasant’s ability to self-organize and solidarity. Special attention is paid to the psychological and mental consequences of the tragedy, which led to collective historical trauma. The factors that caused the destruction of the ethnic group are highlighted: the total seizure of food, spatial isolation, the repressive ban on spiritual practices and moral degradation, which in some cases reached cannibalism. The preservation of trauma is traced through mechanisms of intergenerational transmission, which is manifested in the attitude towards food, distrust of authority and the predominance of family interests over community interests. The conclusions emphasize that the traumatic experience of the Holodomor became an impetus for consolidation and awareness of the need to gain State Independence as the only guarantee of preserving identity and the possibility of free development and cultural progress. An example of this is the current Ukrainian War of Independence, in which Ukrainians have been resisting a powerful enemy since 2014, realizing the existential nature of the war and demonstrating to the world the indomitability of spirit and the desire to survive and live on their land according to their own rules as a free nation.